175 років від дня народження П’єра Ренуара

Pierre-Auguste_Renoir_-_Autoportrait_1876автопортрет 25 лютого виконується 175 років від дня народження П’єра Огюста Ренуара.

Ренуар, один з найбільш видатних представників імпресіонізму, мистецтво якого відрізняється живим інтересом до людини. Творча спадщина художника вражає — їм було написано приблизно 6000 картин. Значне місце в його світлому життєствердному творчості займає портрет, а також жанрові композиції.

П’єр Огюст Ренуар народився 25 лютого 1841 року в Ліможі. Він був передостаннім з п’ятьох дітей у сім’ї кравця Лео і Ренуара його дружини Маргарити, уродженої  Мерле.

У 1844 році сімейство Ренуаров перебралося в Париж. В школі Огюст заслужив репутацію «життєрадісної, але серйозної» дитини. Вже тоді він виявив художні здібності і багато малює.

Викладач музики Шарль Гуно, який згодом став знаменитим композитором, вважав, що Огюст повинен навчатися співу, і залучив його до виступів у хорі церкви св. Євстафія. Щонеділі під його керівництвом хлопчик співав у церковному хорі, проявляючи кмітливість і смак.

Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з Лувром. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

Tanok_u_Buzhivali_Renuar_1883 Chovni_na_Sini Portret_aktrisi_Zhanni_Samari
«Танок у Буживалі»
«Човни на сіні»
Портрет актриси
Жанни Самарі

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка». Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху проти потоку. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі.

Серед цих композицій — «В корчмі» (1866) (Національний музей Стокгольма), «Обід» (1879) (Фонд Барнса, Університет Лінкольна, США), «Після обіду» (1879) (Штеделівський художній інститут), «Сніданок в солом’яних брилях» (1881) (колекція Філіпс, США), » Обідня пора у Берневалі » (1898).

З 1861 року Ренуар – учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів у Школу красних мистецтв.

Особливо добрі стосунки склалися в Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. Як подяку за це Ренуар напише портрет Базіля у 1867 р., один з найкращих в ранішній період творчості художника.

ЛізаВ 1865 р., в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин «Дама з парасолькою», «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Ренуар був несхильний до одруження. Охолодженню стосунків між Ренуаром та Лізою Трео сприяли також війна (Франко-прусська) і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії в 1871 році стосунки не покращила. Їх зв’язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

Війна принесла ще одну втрату — загинув Фредерік Базіль у віці 28 років. А Французько-прусська війна закінчилася нищівною поразкою Франції.

Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена в Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискіпливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».

У 1873 році Ренуар познайомився з продавцем картин на ім’я Поль Дюран-Рюель. Багатий Дюран-Рюель замовив художнику декілька портретів і ті йому сподобались. Відчуваючи свою залежність від Дюран-Рюеля, Ренуар, малюючи ці портрети, зупинився на межі замаскованих компліментів і подяки художника, якому була приємна увага комерсанта. Поль Дюран-Рюель почав цікавитися творами імпресіоністів взагалі і купувати їх. Невизнання імпресіоністів у Франції його мало бентежило. Саме Дюран-Рюель розпочав продаж картин імпресіоністів за кордон, що сприяло виникненню цікавих збірок імпресіоністів у Великій Британії, США, Росії.

Потяг свої жадібні руки до картин Ренуара і продавець картин Амбруаз Воллар. Ренуар малював і його. Але несхильний до створення психологічно насичених портретів Ренуар не розкрив хижацьку натуру Воллара, створивши декоративні портрети на зразок «Воллар в костюмі тореадора», «Воллар в червоній хустці».

Близько 1892 р. Ренуар почав страждати від ревматичного артриту. В 1907 р. він переїхав до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя, де був тепліший клімат.1890 р. Ренуар одружився на Аліні Шаріго, з якою познайомився на десять років раніше, коли та була 21-річною швачкою. У них вже був син П’єр, що народився в 1885 році, а після весілля з’явилися ще два сини — Жан, що народився в 1894 році, і Клод (відомий як «Коко»), що народився в 1901 році і став однією з найулюбленіших моделей батька. До того часу, коли остаточно склалася його родина, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним із провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Почесного легіону.

Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати.

Parasolki

«Парасольки»

В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.
Pierre-Auguste_Renoir_-_Autoportrait_5

автопортрет

Третього грудня 1919 року П’єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *